Строї The Rolling Stones.

У 1960-х Stones випускали різні альбоми у Великій Британії та в США. Ця сторінка йде за британськими альбомами, а також трьома американськими, які ніколи не виходили у Британії: 12 X 5 (1964), The Rolling Stones, Now! (1965) і December's Children (And Everybody's) (1965). Це офіційні студійні релізи на London Records, і багато пісень того часу не входять до жодного британського альбому, тож тут їх подано як студійні альбоми.

• The Rolling Stones (1964) — британський дебют. Американське видання, England's Newest Hit Makers, замінює Mona на Not Fade Away.
• The Rolling Stones No. 2 (1965) немає в бібліотеці TuneLit. Майже всі його пісні є на 12 X 5 і The Rolling Stones, Now!, де їх виміряно (Time Is on My Side — в іншій версії).
• Out of Our Heads (1965) вийшов у двох виданнях. Ця сторінка використовує американське: воно вийшло першим, саме воно є в бібліотеці TuneLit і містить Satisfaction, The Last Time та Play with Fire. Британське видання, випущене у вересні, замінює шість пісень, і ці шість є на December's Children та Now!.
• Aftermath (1966) і Between the Buttons (1967) — британські видання. Paint It Black, Ruby Tuesday і Let's Spend the Night Together у Британії були синглами, і їх немає в жодному з альбомів тут.
• Починаючи з Their Satanic Majesties Request (1967), обидві країни отримали однакові альбоми.

Збірки (Big Hits, Through the Past, Darkly, Hot Rocks та інші) і концертні альбоми не включено. Blue & Lonesome (2016) і Hackney Diamonds (2023) наведено з їхніми строями за табулатурами, але не виміряно: їх немає в бібліотеці.

TuneLit виміряв кожну пісню 24 студійних альбомів із CD власника, оцифрованих у файли без втрат у 2010 році. Файли не містять каталожних номерів, тож видання визначено там, де це дозволяють файли:

• Beggars Banquet: хронометраж треків збігається з ремастером ABKCO 2002 року, тим, що виправив помилку мастерингу, через яку альбом тридцять років звучав трохи повільно.
• Exile on Main St.: дводискове перевидання 2010 року. Виміряно лише перший диск, оригінальний альбом; бонусний диск не включено.
• Tattoo You: тираж із повною версією Slave (6:32), яка вперше з'явилася на пізніших CD-виданнях.
• Between the Buttons: британський список треків, але на цьому CD немає Who's Been Sleeping Here?, а його п'ятий файл, позначений як друга копія Connection, — це She Smiled Sweetly (його тривалість збігається зі змістом).
• Bridges to Babylon: видання з концертною версією Angie наприкінці, яку ми не включили, так само як і коротку фортепіанну п'єсу в кінці Dirty Work.

Метод той самий, що стоїть за кожною сторінкою гуртів TuneLit. Оцінювач читає 90 секунд кожної пісні, починаючи з 0:45, і порівнює найсильніші ноти з рівномірно темперованою сіткою. Так отримують відхилення запису від A 440, відоме лише в межах одного півтону; на який півтон налаштовані струни, береться з табулатур і джерел, а другий перевірочний крок за аудіо питає, чи справді найнижча відкрита струна там, де вказує стрій. Пісня отримує власне значення, якщо вона відрізняється від свого альбому на 8 ¢ або більше з високою упевненістю; решта користується значенням альбому. Усе, що в межах 4 ¢ від A 440, показано як звучання на камертон. Інші мастеринги того самого альбому можуть відрізнятися на кілька центів, а альбоми 1960-х існують у кількох версіях.

Open D і Open E були першими. Keith Richards розповів Guitar Player, що перейшов на Open D і використав його на Beggars Banquet, зокрема в Street Fighting Man; в інтерв'ю Guitar World 2005 року він описав гітари цієї пісні як шестиструнну та п'ятиструнну акустичні, обидві у відкритих строях з великою кількістю роботи з капо, записані через перевантажений касетний магнітофон. Open E — той самий акордовий малюнок на тон вище, і табулатури використовують його в слайд-піснях 1968 року та в Gimme Shelter.

П'ятиструнний Open G з'явився в 1969 році. Keith настроює гітару в Open G (D G D G B D) і знімає нижню струну, тож найнижча нота — G на 5-й струні, а низькі частоти бере на себе басист. Він казав, що ідея прийшла від п'ятиструнного банджо, у якого відкриті струни дають той самий акорд. Кілька його Telecaster налаштовано саме так. В Open G мажорний акорд береться одним пальцем поперек струн, а його фірмові ходи, затриману кварту і додану сексту, що звучать проти мажорного акорда, лягають під два пальці. Тому Start Me Up або Can't You Hear Me Knocking у стандартному строї здаються незручними.

Щоб налаштувати шестиструнну під п'ятиструнний Open G: опустіть 5-ту струну з A до G, 1-шу струну з E до D, залиште струни 4, 3 і 2 (D, G, B), а 6-ту струну або зніміть, або залиште й ніколи на ній не грайте. Кнопки «Налаштувати» TuneLit для цих пісень ставлять п'ять струн G D G B D. Якщо ви залишаєте шосту струну, налаштуйте її на D (це звичайний Open G) і не чіпайте в акордах: на записі найнижча нота гітари — G.

• Brian Jones (до 1969) грає ритм- і соло-гітару в стандартному строї на ранніх альбомах, а слайд — у відкритих строях (Open G на Little Red Rooster, Open E на No Expectations). З 1966 року він багато часу проводить на інших інструментах: цимбали на Lady Jane, маримба на Under My Thumb і Out of Time, ситар, меллотрон, вібрафон і блокфлейта.
• Mick Taylor (1969–⁠1974) грає соло і слайд, здебільшого в стандартному строї, поруч з Open G Keith: соло в Can't You Hear Me Knocking і Sway, акустика з настроєм Nashville на Wild Horses (струни від 6-ї до 3-ї замінено тоншими струнами на октаву вище).
• Ronnie Wood (з 1975) грає в стандартному строї проти Open G Keith у Start Me Up і Before They Make Me Run, а також додає слайд, лап-стіл і педал-стіл.
• Mick Jagger грає ритм-гітару в багатьох піснях, інколи в Open G (Sway, Moonlight Mile, Mixed Emotions).

Коли пісня має один строй, це строй партії, що визначає пісню, зазвичай партія Keith. У примітках до пісень названо інші гітари, якщо вони в іншому строї.

Альбоми 1960-х «пливуть». Британський дебют звучить приблизно на 15 ¢ нижче (A ≈ 436.2), Honest I Do — аж до A ≈ 427. 12 X 5 приблизно на 9 ¢ нижче, але Time Is on My Side звучить на 21 ¢ вище. Out of Our Heads — на 11 ¢ нижче, а Play with Fire майже на півтону нижче (A ≈ 427.7). Aftermath — найекстремальніший: значення альбому приблизно на 20 ¢ нижче, але шість його пісень виміряно на 34–44 ¢ нижче, а Stupid Girl і Under My Thumb — на 55–62 ¢ нижче (A ≈ 425–⁠426). Their Satanic Majesties Request іде в інший бік: приблизно на 12 ¢ вище. Причина невідома: стрічкові магнітофони того часу не працювали з абсолютно однаковою швидкістю, а пізніші перенесення також можуть зсунути запис. Для гри разом важливо те, що гітара, налаштована на A 440, на багатьох із цих пісень помітно не в строю, тому кнопки «Налаштувати» несуть власний еталон кожної пісні.

December's Children підозріло рівний. Дев'ять із дванадцяти треків вимірюються з відхиленням у межах 2 ¢ від 14 ¢ нижче, хоча записувалися на сесіях з різницею в рік. Це вказує на перенесення або мастеринг цього CD, а не на гурт, але довести це з однієї копії ми не можемо.

Задокументовано дві зміни швидкості. Fingerprint File, остання пісня It's Only Rock 'n Roll, був змастерений швидше, ніж його грали, через що він перейшов із B minor у C minor; табулатура йде за записом, у стандартному строї з капо на 1-му ладу. Beggars Banquet довго, тридцять років, звучав трохи повільно, доки ремастер ABKCO 2002 року не виправив це, а CD, який ми виміряли, має хронометраж цього ремастера.

З 1974 року записи стабілізуються. It's Only Rock 'n Roll, Black and Blue, Undercover, Steel Wheels, Voodoo Lounge і A Bigger Bang стоять на рівні камертона або в межах 3 ¢ від нього. Exile on Main St. — той, що вище, приблизно на 18 ¢ (A ≈ 444.5), а окремі пісні все ще відхиляються: Slave і No Use in Crying на Tattoo You приблизно на 28 ¢ вище, Terrifying на Steel Wheels і I Go Wild на Voodoo Lounge — на 35–39 ¢ нижче.

The Rolling Stones (1964)

E Standard −15 ¢12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Кавери на Chuck Berry, Bo Diddley, Jimmy Reed і Willie Dixon, а також Tell Me — перша пісня Jagger і Richards на альбомі. Усе має табулатури в стандартному строї: Keith Richards і Brian Jones обидва на електрогітарі, а в Tell Me Keith на 12-струнній. CD виміряно приблизно на 15 ¢ нижче (A ≈ 436.2). Honest I Do — найбільший викид: приблизно на 53 ¢ нижче (A ≈ 427), а Now I've Got a Witness і Can I Get a Witness — близько 25 ¢ нижче. Tell Me не вдалося виміряти з упевненістю; можливо, вона на 60 ¢ нижче (див. останній розділ).

12 X 5 (1964)

E Standard −9 ¢12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Другий американський альбом: EP Five by Five, записаний на Chess у Чикаго, плюс сингли та би-сайди. Стандартний строй, приблизно на 9 ¢ нижче (A ≈ 437.8). Time Is on My Side, тут у версії, що вийшла як американський сингл, — на 21 ¢ вище (A ≈ 445.5). Good Times, Bad Times — виняток: єдина табулатура ставить акустичну 12-струнну Keith у C Standard, на чотири півтони нижче, а аудіоперевірка TuneLit підтверджує, що найнижча відкрита струна — C.

The Rolling Stones No. 2 (1965)

E Standard12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Другий британський альбом, якого немає в бібліотеці TuneLit. Його пісні мають табулатури в стандартному строї, і всі, крім I Can't Be Satisfied, також є на 12 X 5 або The Rolling Stones, Now!, де TuneLit їх виміряв; на 12 X 5 Time Is on My Side в іншій версії. На I Can't Be Satisfied Brian Jones грає на бутлнек-слайді, табулатура в стандартному строї.

The Rolling Stones, Now! (1965)

E Standard −7 ¢12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний строй, приблизно на 7 ¢ нижче (A ≈ 438.2), з окремими піснями від 4 ¢ вище (What a Shame) до 22 ¢ нижче (Pain in My Heart). Little Red Rooster, блюз Willie Dixon, що очолив британський чарт, — виняток і в строї: бутлнек-партія Brian Jones записана в табулатурах в Open G, а запис приблизно на 32 ¢ нижче (A ≈ 431.9).

Out of Our Heads (1965)

E Standard −11 ¢12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Американське видання, з Satisfaction. Keith Richards грав її риф через тоді новий фузз-педаль Gibson, у стандартному строї, як і все інше тут. Альбом виміряно приблизно на 11 ¢ нижче (A ≈ 437.2). The Last Time і Good Times — приблизно на 32 ¢ нижче, Play with Fire — приблизно на 49 ¢ нижче (A ≈ 427.7), на півдорозі до наступної ноти: налаштовуйте її окремо. Hitch Hike — приблизно на 15 ¢ вище. I'm Alright — концертний запис.

December's Children (And Everybody's) (1965)

E Standard −14 ¢12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Американський альбом, зібраний із британських треків, синглів і концертних записів: Get Off of My Cloud, As Tears Go By, I'm Free. Стандартний строй. CD приблизно на 14 ¢ нижче (A ≈ 436.4), і напрочуд рівномірно. Gotta Get Away — приблизно на 24 ¢ нижче; одна табулатура ставить її в E♭ Standard, але низькі ноти запису пасують до E Standard. Route 66 і I'm Moving On — концертні.

Aftermath (1966)

E Standard −20 ¢14 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Перший альбом, повністю з піснями Jagger і Richards, а Brian Jones тут найбарвистіший: цимбали на Lady Jane і I Am Waiting, маримба на Under My Thumb і Out of Time. Гітари в стандартному строї, за винятком того, що табулатури ставлять High and Dry і What to Do на тон нижче (D Standard), що підтверджує аудіоперевірка TuneLit. Mother's Little Helper збудована на 12-струнній електрогітарі, яку грають зі слайдом.

Це найважчий альбом для налаштування. Значення альбому приблизно на 20 ¢ нижче (A ≈ 435), але пісні розкидані від рівня камертона (Mother's Little Helper) до приблизно 60 ¢ нижче (Stupid Girl, A ≈ 425): Flight 505 і I Am Waiting — приблизно на 44 ¢ нижче, Out of Time — на 40, Think — на 37, Doncha Bother Me — на 36; Goin' Home і High and Dry — лише приблизно на 10 ¢ нижче. Користуйтеся власною кнопкою кожної пісні.

Between the Buttons (1967)

E Standard12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний строй; Brian Jones здебільшого на вібрафоні, банджо, казу та інших інструментах. Альбом виміряно на рівні камертона, з низькою упевненістю, бо в кількох піснях немає чіткого результату. Connection — приблизно на 13 ¢ вище, Something Happened to Me Yesterday — приблизно на 47 ¢ нижче (A ≈ 428.2). У нашому CD немає Who's Been Sleeping Here?, тож цю пісню не виміряно.

Their Satanic Majesties Request (1967)

E Standard +12 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Психоделічний альбом, з меллотроном, струнними й студійним звучанням попереду гітар, усе в стандартному строї. Він виміряний приблизно на 12 ¢ вище (A ≈ 443.0), один з небагатьох ранніх альбомів вище A 440. She's a Rainbow і In Another Land стоять на рівні камертона, Citadel — приблизно на 17 ¢ нижче.

Beggars Banquet (1968)

E Standard −9 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Поворотний альбом. Sympathy for the Devil, Dear Doctor і Factory Girl у стандартному строї, але акустичні пісні приносять перші відкриті строї Keith Richards: Open D для Street Fighting Man і Stray Cat Blues, Open E для Prodigal Son і Salt of the Earth, а слайд Brian Jones в Open E на No Expectations. Альбом виміряно приблизно на 9 ¢ нижче (A ≈ 437.7). Street Fighting Man — приблизно на 36 ¢ нижче (A ≈ 431), Jigsaw Puzzle і Prodigal Son — приблизно на 8 і 11 ¢ вище.

Let It Bleed (1969)

E Standard9 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Keith Richards грає на більшості гітар, Mick Taylor з'являється в Country Honk і Live with Me, Brian Jones — у двох піснях. Gimme Shelter — в Open E, You Got the Silver — в Open D з капо на 3-му ладу, Let It Bleed і Love in Vain — у стандартному строї з капо на 3-му ладу, Midnight Rambler — у стандартному строї, а її слайд — на 12-струнній в Open E. You Can't Always Get What You Want — спірна: MusicRadar називає Open E, а найпопулярніша табулатура — Open G з капо на 5-му ладу.

Альбом стоїть на рівні камертона. Country Honk — приблизно на 19 ¢ вище, Live with Me — на 12 ¢ вище, Midnight Rambler — приблизно на 19 ¢ нижче.

Sticky Fingers (1971)

E Standard −11 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Перший альбом п'ятиструнного Open G. Brown Sugar і Can't You Hear Me Knocking — риффи Keith Richards в Open G, поруч із Mick Taylor у стандартному строї. Wild Horses — 12-струнна гітара у відкритому строї (Keith писав, що натягнув її у п'ятиструнному стилі, тобто десять струн) з акустикою Taylor у настрої Nashville. Sway і Moonlight Mile — Mick Jagger в шестиструнному Open G; You Gotta Move — слайд у Open C. Bitch, Dead Flowers і I Got the Blues — стандартний строй.

CD виміряно приблизно на 11 ¢ нижче (A ≈ 437.1). Bitch і I Got the Blues стоять нижче, приблизно на 20–24 ¢; Sister Morphine — на рівні камертона.

Exile on Main St. (1972)

E Standard +18 ¢18 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Записано здебільшого в підвалі орендованої вілли Keith Richards на півдні Франції, де спека заважала тримати гітари в строї. У табулатурах більшість пісень записано в стандартному строї; Rocks Off, Rip This Joint (каподастр 2), Tumbling Dice і Happy (обидві з каподастром на 4-му ладу) — п’ятиструнний Open G. Sweet Virginia — з каподастром на 2-му ладу, Let It Loose — на 3-му.

Альбом приблизно на 18 ¢ вищий за камертон (A ≈ 444,5), і там же звучить більшість рокових пісень: Rocks Off, Tumbling Dice, Torn and Frayed, Loving Cup, All Down the Line, Soul Survivor. Інша група близько до камертона (Casino Boogie, Ventilator Blues, Let It Loose, Stop Breaking Down, Shine a Light), а три пісні значно нижче: Sweet Virginia приблизно на 12 ¢ нижче, Happy приблизно на 16 ¢ нижче і Sweet Black Angel приблизно на 33 ¢ нижче. Happy приблизно на 34 ¢ нижче за Tumbling Dice, хоча обидві мають той самий стрій і каподастр, тож між ними треба переналаштовувати.

Goats Head Soup (1973)

E Standard −10 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Усі пісні в табулатурах у стандартному строї, і Angie теж. Альбом приблизно на 10 ¢ нижче камертона (A ≈ 437,4). Coming Down Again звучить приблизно на 17 ¢ вище, Hide Your Love — на камертоні, Winter приблизно на 22 ¢ нижче. Star Star приблизно на 55 ¢ нижче (A ≈ 426), рівно посередині між двома нотами; див. останній розділ.

It's Only Rock 'n Roll (1974)

E Standard10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний стрій і камертон, останній альбом Mick Taylor. Титульна пісня має 12-струнну акустику Ronnie Wood. Fingerprint File зведено швидше, ніж зіграно; табулатура йде за записом, з каподастром на 1-му ладу, і він приблизно на 13 ¢ нижче.

Black and Blue (1976)

E Standard8 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Записано, поки гурт пробував гітаристів після відходу Mick Taylor: Harvey Mandel, Wayne Perkins і Ronnie Wood грають на ньому. Стандартний стрій у табулатурах, камертон на CD. Cherry Oh Baby приблизно на 14 ¢ нижче, Melody — приблизно на 12 ¢ вище. Hand of Fate, за припущенням Margotin і Guesdon, може мати Keith Richards в Open G, але табулатури — у стандартному строї.

Some Girls (1978)

E Standard +5 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Перший повноцінний альбом Ronnie Wood як учасника гурту. Miss You, Beast of Burden, Shattered і Respectable у табулатурах у стандартному строї. Before They Make Me Run, яку співає Keith Richards, — його п’ятиструнний Open G; у Far Away Eyes є слайд в Open G і електрогітара поверх акустики в стандартному строї, з каподастром на 1-му ладу. CD приблизно на 5 ¢ вище (A ≈ 441,2); Shattered — приблизно на 22 ¢ вище.

Emotional Rescue (1980)

E Standard −8 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Мало пісень записано в табулатурах, і ті, що є, — у стандартному строї. Альбом приблизно на 8 ¢ нижче (A ≈ 437,9), а розкид пісень — від приблизно 22 ¢ нижче (Summer Romance, She's So Cold) до 15 ¢ вище (Send It to Me).

Tattoo You (1981)

E Standard +7 ¢11 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Переважно завершені відкинуті треки з 1972 до 1980 року. Start Me Up — класичний риф у п’ятиструнному Open G, з Ronnie Wood у стандартному строї; решта — у стандартному строї, з другою гітарою в Open G на Black Limousine і Waiting on a Friend. Альбом приблизно на 7 ¢ вище (A ≈ 441,7). Старіші базові треки помітні: Slave із сесій Black and Blue і No Use in Crying із сесій Emotional Rescue, обидві приблизно на 28 ¢ вище.

Undercover (1983)

E Standard10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний стрій і камертон; She Was Hot приблизно на 8 ¢ нижче.

Dirty Work (1986)

E Standard +9 ¢10 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний стрій у табулатурах, приблизно на 9 ¢ вище (A ≈ 442,4). Harlem Shuffle, кавер Bob and Earl, приблизно на 12 ¢ нижче.

Steel Wheels (1989)

E Standard12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Камертон. Mixed Emotions — в Open G: Keith Richards і Mick Jagger в Open G, Ronnie Wood у стандартному строї. Terrifying виділяється: приблизно на 39 ¢ нижче (A ≈ 430,1), Break the Spell — приблизно на 12 ¢ вище.

Voodoo Lounge (1994)

E Standard15 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Камертон, стандартний стрій, крім You Got Me Rocking (Open G, зі слайдом Ronnie Wood в іншому відкритому строї). I Go Wild приблизно на 35 ¢ нижче (A ≈ 431,2).

Bridges to Babylon (1997)

E Standard −7 ¢13 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний стрій, приблизно на 7 ¢ нижче (A ≈ 438,2); Anybody Seen My Baby? і Already Over Me — приблизно на 5 ¢ вище.

A Bigger Bang (2005)

E Standard16 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Стандартний стрій у небагатьох табулатурах, і найточніший запис тут: кожна пісня в межах 8 ¢ від A 440, альбом на камертоні.

Blue & Lonesome (2016) і Hackney Diamonds (2023)

E Standard12 пісень, кожна з кнопкою «Налаштувати»

Немає в бібліотеці TuneLit, тому не виміряно. Blue & Lonesome — збірка каверів чиказького блюзу, у табулатурах у стандартному строї. На Hackney Diamonds Angry і Bite My Head Off у табулатурах у стандартному строї; для інших пісень табулатур ще немає, тому вони вказані в стандартному строї, доки джерело не скаже інакше.

• Відкривайте пісню, а не альбом. В альбомах до 1973 року пісні відрізняються на 20–60 ¢; кнопка альбому підходить лише для пісень із таким самим значенням.
• Для пісень із п’ятьма струнами налаштуйте п’ять струн. G D G B D від струни 5 до струни 1. З каподастром (Tumbling Dice, Happy) спершу налаштуйте, потім поставте каподастр і перевірте знову, бо каподастр піднімає висоту струн.
• Зверніть увагу, яку партію граєте. У Brown Sugar, Start Me Up або Can't You Hear Me Knocking друга гітара в стандартному строї; якщо граєте партію Mick Taylor або Ronnie Wood, використовуйте гітару в стандартному строї з тим самим камертоном.
• Партії на 12-струнній гітарі (Wild Horses, Mother's Little Helper, Good Times, Bad Times) можна грати на шестиструнній у тому самому строї; ви втрачаєте октавне мерехтіння, але не ноти.
• Табулатури в стандартному строї для пісень у Open G є для Brown Sugar і Start Me Up. Вони передають ноти, але не відкриті струни-дрони, які створюють звук.

• Tell Me (1964): власне зчитування було недостатньо надійним, тому кнопка використовує значення альбому, приблизно на 15 ¢ нижче. Зчитування вказує приблизно на 60 ¢ нижче, а перевірка за аудіо чує низьку струну на півтону нижче, ніж дав би E Standard: можливо, E♭ Standard приблизно на 60 ¢ нижче (A ≈ 425). Малопереглянута табулатура теж вказує E♭.
• Star Star (1973): записано як E Standard приблизно на 55 ¢ нижче (A ≈ 426). Перевірка за аудіо чує найнижчу струну на півтону нижче, що означало б E♭ Standard приблизно на 55 ¢ нижче, але жодна табулатура чи джерело не каже E♭, тож його не змінено.
• Sweet Black Angel (1972): сам вимір не міг розрізнити E Standard на 33 ¢ нижче від F Standard на 67 ¢ вище; перевірка за аудіо і табулатура погоджуються на E, тож записано саме так.
• You Can't Always Get What You Want (1969): відкритий E або відкритий G з каподастром на 5-му ладу; обидва грають пісню в C.
• Happy (1972): п’ятиструнний Open G з каподастром на 4-му ладу, як у табулатурі. З каподастром гітара ніколи не звучить на своєму відкритому G, тому перевірка за аудіо не може підтвердити стрій.
• Congratulations (1964) і Mona (1964, також на Now!) дали зчитування близько 54 і 31 ¢ нижче, нижче за впевненість, потрібну кнопкам «Налаштувати»; вони використовують значення свого альбому.